Інтерв'ю з найменшими учнями нашої школи

Селу Містки – 500 років!

Недалеко міста Львова,

При Самбірському шляху´,

Простелилось село Містки,

Ще в шістнадцятім віку.

Із півночі ліс та води,

Далі дубові ліси,

Колосилась тут пшениця-

Наші предки тут жили.

І засмаглі й працьовиті,

Землероби й ковалі,

Вишивальні й будівничі -

Всі невтомні трударі.

 Ці поетичні рядки про село Містки належать ветеранові педагогічної праці, учителю історії та правознавства, колишньому керівникові шкільного та сільського хорів – Чорній Євгенії Карпівні, яка досліджувала історію села.

Цьогоріч наше село відзначає свій славний ювілей – 500–річчя. Вперше назва села згадується під назвою Підмостки в історичних документах XVI століття. Вважають, що село було засноване у 1515 році.

Село Містки розташоване на території Львівської області в Пустомитівському районі, на захід від районного центру міста Пустомити і на південний захід від міста Львова. Воно знаходиться на відстані 6 км від районного центру і близько 20 км - від обласного. Сільраді підпорядковані населені пункти: Диб’янка, Малинівка, Полянка.

Село лежить на північно-західній окраїні Подільської височини, в низовинній місцевості басейну річки Ставчанка. Колись ця територія славилась лісами: дубовими, дубово-грабовими  і дубово-буковими. Тепер ці ліси, в основному, вирубані, а місцевість розорана і зайнята сільськогосподарськими угіддями. Село лежить на Опіллі, тому традиційним заняттям його жителів було землеробство.

Сучасне село Містки  знаходиться в місцевості, яка була густо обжита людьми ще в IV-VIIст. Походження назви села намагався пояснити в своїй праці «Літопис парафії. Містки» дослідник-краєзнавець Василь Лаба. Він відзначав, що назва Містки перекликається з назвою давнього села Містковичі (на Самбірщині).  Заглядаючи в словник кримсько-татарської мови, яка близька до   давньотюркської , слово «мустемлеке» означає «колонія».

Однак, старожили дають інше пояснення виникнення назви села.  Оскільки село знаходиться в низовинній місцевості, то завжди навесні, після танення снігів, тут текли струмки, утворювалися заболочені ділянки. І, очевидно, для зручнішого переходу з одного краю села в інший, жителі прокладали через рівчаки містки. Звідси  утворилась назва села – Містки. З часом наголос перейшов на перший склад.

 В селі колись жило багато майстрів-умільців. В своїй діяльності вони використовували місцеві природні багатства. До наших днів залишились назви (мікротопоніми), які засвідчують їх використання. Так, кожен житель села знає, де знаходиться Цегольня. Тут в кінці ХІХ століття видобувався спеціальний сорт глини, з якої наші предки випалювали цеглу.

Оскільки цегла – сировець вироблялась досить простим способом, то і виходила вона не дуже якісна. З цієї цегли  були побудовані  стара школа, плебанія (будинок священика) і церква.

На південно-західній окраїні села є своєрідна назва – Гібзарня. Саме тут залягали (і ще є нині) поклади каменю, з якого виробляли гіпс. Але, коли цеглу випалювали безпосередньо в Містках, то гіпс вироблявся в селі Глинна, біля Пустомит. Особливо робота по видобуванню каменю пожвавилась, коли цю  територію з покладами гіпсового каменю купив пан Обергарт, єврей за походженням, у Оліярника Івана у першій половині ХІХ століття. Спосіб добування був такий: камінь підривали вибухівкою (підпалюючи порох для рушниць). Потім подрібнювали його кайлами, вантажили на тачки і вивозили до підвод, які вже чекали на дорозі. З гіпсу місцеві умільці виготовляли рамки для ікон, статуетки, замазували бочки для засолки капусти, щоб не протікали. Також використовували гіпс у будівництві.

Так коротко можна згадати про найбільш цікаві заняття наших предків, які залишили по собі ознаки своєї праці. Їхніми руками були створені будівлі села, якими ми користуємося дотепер, наприклад,  церква. У 2000 році було завершено будівництво нової школи і учні, нарешті, залишили стіни старої школи, яка прослужила селу понад 100 років (з 1895 року). А це - найкраща пам'ять роботящим рукам наших предків.

Близько 1895 – 1905 років було побудовано силами громади села хату-читальню, яка була осередком культури для жителів Місток. Тут знайомилися з друкованим словом газет «Просвіта» і «Свобода», проводились концерти, вечорниці.

Кожне село славиться своїми людьми. З особливою шанобливістю містківчани  пам’ятають своїх славних земляків: Зиновія Матлу, о.Петра Кордубу.   Матла Зиновій Антонович — (26 листопада 1910 — 23 вересня 1993, м. Філадельфія, США) — відомий діяч ОУН, який був в’язнем концтаборів Заксенгаузена та Освенціма. Петро Кордуба — священик, який очолював парафію з 1918 по 1940 рік. Отець був справжнім духовним наставником і ініціатором добрих справ. Завдяки його підтримці в селі активно діяли «Просвіта», «Сільський господар», «Луг», «Сокіл», «Рідна школа». В 1940 році був репресований - засланий до Сибіру, де і загинув.

В наш час змінилося обличчя села. Зараз у Містках є  церква Покрови Пресвятої Богородиці, сільська рада, одинацятирічна школа, народний дім «Просвіта», бібліотека, ФАП, стадіон. На території села розташований завод фірми "Світанок". Ближчим часом планується відкриття дитячого садочка.

Хочеться вірити ,що наступні покоління жителів Місток впишуть цікаві факти у  сторінки  майбутньої історії села .

                                

                        

Учнівський парламент Містківської ЗОШ I-III ступенів